— Добре. За день п'ять грошів. За другий день знову кошик й знову п'ять грошів, то вже й буде десять! Як прийде часом біда, то, коли працюватиме, голодувати не буде.
І віддав пастух свою доньку за короленка.
Впорядили пишне королівське весілля, а вже по весіллі пастух признався, що й він — так само король. Тоді його зять дав йому корабель та великі багацтва й одіслав його королювати до своєї землі.
У одного чабана був старий собака, а звали його „Бодрик“.
Був той Бодрик старий-престарий пес: вже не мав він жодного зуба, шкутильгав на одну ногу, скрізь в нього по шкурі були шрами та рубці від вовчих зубів. Але ж він завжди був щирим приятелем чабанові й невідступним охоронцем його отари. Та тільки, що все те варт, коли він був занадто старий!?
— Ет! Час вже старого собаку на смітник! — якось промовив чабан. — Навіщо я буду воловодитись зі старим псом, коли може доглядати моїх овець і молодий?
От і вигнав він старого Бодрика на смітник й нічого не дав йому їсти. Ліг бідолаха на смітнику та й плаче.
Прийшла ніч. Молодий пес заліз у будку та й заснув. А старий, звиклий і під час сну чути кожне шамотіння, навіть і на смітникові спав лише напів-ока.
