Сторінка:Словянські народні казки (1919).djvu/49

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— А якого ремества вміє королівський принц? — запитав він.

— Ремества? — запитали й собі здивовані старости. — Королів син уміє королювати! Має він всього досить й йому не треба жадного ремества.

— Все те дуже добре, але нехай би навчився якогось ремества; може ще воно на щось і придасться! От тоді віддам я за нього свою дочку, — відмовив пастух, прощаючись зо сватами.

Старости все те переказали королю, як то було й слід. Король розгнівався:

— Та той пастух — йолоп! Підіть та скажіть йому, щоб не вигадував там якихсь дурощів!

Пішли старости вдруге, але ж пастух їх випроводив знову, кажучи:

— Поки не принесете мені щось таке, що б зробив принц власними руками; поки я не пересвідчуся, що він вивчився якогось ремества, доти не дам за нього своєї доньки.

Повернулися старости й знову росповіли те королеві. Не було як сперечатись! Сказав король синові, що коли він хоче пастухову дочку, то мусить навчитися якогось ремества, яке вже там йому сподобається.

Пішов короленко до кошикаря й навчився плести кошики. Виплів першого й послав пастухові.

— Хто зробив цього кошика? — спитався пастух.

— Принц-короленко, — відповідали старости.

— А яка ж йому ціна?

— Та з п'ять грошів буде!

— А як довго він плів?

— Один день.