Сторінка:Словянські народні казки (1919).djvu/9

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Ведмідь, прочувши про кращий сніданок, промовив:

— Звісно коли щось ліпше, то чому й ні!

І одразу пішов вкупі з хитрою лисицею.

Ну, добре.

Було вже перед світом, але ж повний місяць ще ясно світив на небі. Лисичка повела ведмідя з лісу просто до села. Під селом спинилися біля колодязя.

— Бачиш, — каже вона ведмедеві, нагинаючись через цямрину — ведмідь нахилився й собі, — чи бачиш там, на дні криниці отой кружалок сиру?

— А ну, покажи, покажи швидче!

І так закортіло ведмедеві того сиру, що він відопхнув лисичку від цямрини, аби самому краще заглянути в колодязя.

— Позавчора увечері приходила я сюди за курчатком, — росповідала потім лисичка, — пильнувала тихесенько за курником й сама своїми очима бачила, як селянин ховав до колодязя отой сир.

Ведмідь, як таке зачув та ще й справді побачив на дні колодязя кружало, забув про все на світі, аби тільки йому допастись до сиру. От він і каже лисиці:

— Лізь мені цю ж мить по той сир!

— Добре, я полізу, — відказує лисичка, а сама вже заздалегідь надумала, як найкраще замазати ведмедеві очі. — Я, — каже, — полізу, од же ж тільки я вже бачу, що одна я такого діла не підважу, мусиш і ти мені допомагати!

Ведмідь щось пробурчав, але до пуття нічого не промовив. Лисичка потім швиденько влізла в цебер, а ведмедеві росказала, що й як: мав він крутити ва́ла й помалу спускати цебра.

Ведмідь крутив, крутив, але ж цебер ні з місця: так і зостався, як був, над цямриною.