У сні турботному, важкому
І я отак колись лежав,
Без діла — діла я бажав,
Без труду — чув у тілі втому.
Кругом мене клубилась зрада
І зависть-гадина повзла;
На розграні добра і зла
Мене держала мрій принада.
В тім сні, в тім соннім отупінню
Твій вид явивсь мені нараз
І серцем моїм він потряс,
Мене ударив по сумлінню!
Пронята розкішшу і жахом
Душа збентежилась украй,
Почула крик: „Вставай! Вставай!
Спіши до цілі темним шляхом!“
Я пізнавав, пройнятий дрожжу,
В твоїх очах, в твоїм лиці
Найкраще все, що на віці
Любив я й полюбити можу.
І був огонь такий могучий
І розказ був у тих очах,
Що переміг мій сон і жах
І пхнув мене у вир кипучий.
У вир життя і труду й бою
Вогнем тим пхнутий я пішов,
Відвагу й силу віднайшов,
Хоч сам ішов я, не з тобою.
Прийми-ж, несудженая доле,
Оці листочки з моїх рук
На спомин тих утіх і мук,
Що виплодило наше поле!
Автор
