»Ось вам гроші на дорогу, але дайте мені слово, ідо завтра вас тут не буде. Без мене жандарі не можуть робити трусу в помешканні, а сьогодні мене немає в Херсоні«.
Я принесла каву обом моїм нежданим гостям. Маркевич із своїм природним гумором понарозказував нам силу комічних анекдотів і покинув нас із загадковим виглядом, кажучи: »Піду ревізувати ісправника«.
Енґель хотів справді зараз же покинути мою хату, але пароплав із Алешок на Одесу відходив лише ранком, а, блукаючи по Алешках, він легко міг попастися, не маючи жадного документу. Я не пустила його. Ми обійшли мій садок — з нього вночі легко було пройти до річки Конки, а там чи вплав, чи човном добитися на той берег, де вже була не Таврія, а Херсонщина. Погана була ця ніч. Де вже було спати, коли ми прислухувались до кожного шелесту, до гавкання собак, а ніч була чорна без просвітку! Ледве стало займатися на день, я нагодувала мого втікача і випустила з хати. Не скоро одержала я, вже від Жебуньова, відомість, що Енґель щасливо добився до Києва і живе там під чужим назвищем і звісно — »працює«. Так і втікла цікава здобич зпід рук херсонських жандармів завдяки попередженню пана заступника прокуратора! І ввесь час потім, поки жили ми в Херсоні, цей ласкавий прокуратор повідомляв нас про ті труси, що нам загрожували. Як він завжди хвилювався кожною небезпекою для його приятелів. Як часто ризикував своєю карієрою, рятуючи друзів або виявляючи свої звязки з українством!
Був у мене в Алешках і дуже неприємний випадок. Ісправник, не знаю з якої своєї ласки, дозволив мені давати лєкції музики. В Алешках не було музик, а кілька заможних родин бажали дати своїм дітям музичне виховання. Я, звісно, раділа заробітку і взяла 2–3 учнів. І ось одного зимового дня, поки я була на лєкції, в мене вкрали цілу шкатулку, що я мала від матери, а в ній прегарні клейноти, діяманти, тощо, вартістю, мабуть, на десятки тисяч карб. Кого обвинувачувати? Стару куховарку, чи молоду служницю господині, що часто до мене заходила? Почалося слідство, нічого воно не дізналось і не повернуло нам такої дорогої родинної спадщини.
