Олександер свою статистичну статтю, Олена Ів. свої народні весільні пісні і Д. В. три свої оповідання. Гроші збирали по знайомих. Все робилося дуже конспіративно і головним чином серед службовців губ. управи, де були люди, що дуже любили й цінили Олександра[1].
На чолі управи стояв Нікітін, талановитий, розумний, але завзятий карієрист. Він любив земську управу
і пишався станом народньої освіти й статистики в »його« земстві. Любив також погуляти. Одного разу після доброї гульні він приїхав на виставу української трупи і сів зпереду в льожі губернатора. Йшла пєса »Доки сонце зійде, роса очі виїсть«. Заньковецька на сцені саме вимовляє своє відоме слово »Пані«… що його не можна було чути без зворушення, і ось вона чує майже вголос сказані з фривольністю слова Нікітіна: »ах, какіе сердитые глазки«!
»3авіса«! раптом у мовчазній залі рішуче каже
