Цю сторінку схвалено
жінку селянку, що згодилась їхати з нами до Чернигова. Жаль мені було дуже покидати Харків і всіх тих українїнців, що виявили стільки сердечної приязни до нас, жаль було покидати університетське місто та їхати на провінцію, але іншого заробітку не було. Та зимою я боялася їхати з малим. Ми лишились ще в Харкові до весни, а з першими теплими днями вирушили до Чернигова, де нетерпляче чекав на нас Олександер Ол. Люба й Міша мусіли лишатися до кінця шкільного року, і ми влаштували їх у дуже милій родині проф. Радціґа під доглядом любої панни Гордієнко й Жебуньова. І розпочалася знову нова фаза життя — 4 роки в Чернигові, 1895–99 рр.
