як учитель, добре знав її національно-деморалізаційний вплив і завзято боровся, як з росіянами, так і з »тоже малоросами«, що однаково не могли собі уявити, як може наша освіта обійтися без російського опікування! Ніхто з наступних міністрів освіти на Україні не ставив так рішуче питання українізації освіти, і справа ця від
Сидять (зліва направо): І. Стешенко, X. Барановський, В. Винниченко, С. Єфремов, С. Петлюра. Стоять (зліва направо): П. Христюк, M. Стасюк і П. Мартос.
їх постійного вагання й нерішучости багато програла. Я цілком співчувала мойому принципалові і захоплювалась орґанізацією »Просвіт« та дитячих садків по містах і по селах, особливо біля фабрик та заводів для дітей робітників.
Але тут виявлялось траґічне явище — брак українських провідниць для дитячих орґанізацій. З огляду на це одним із перших моїх завдань було українізувати Фреблівський Інститут. Зіньківський, директор Інституту, пішов мені назустріч, але не без вагань. Він не хотів цілком перетворювати його в український Інститут, а лише орґанізував при ньому український відділ, на чолі якого поставив мене, як товариша директора. Я закликала до цього відділу українських професорів: Ореста Левицького, Перфецького та инших. Читали лєк-
