а на другий день поляки були вже під Станиславовом. До мене прийшли товариші ес-ефи (соц. федералісти) й пропонують їхати з ними якнайскорше: сьогодня вони ще мають до своєї диспозиції ваґон і можуть вивезти й мене. Почала я вагатися: що буде з Юрком, як він вернеться й мене не застане? Знов розгубимося? Проте товариші вмовили таки мене. Притягла я свої речі на двірець, а там справді стоїть поїзд, готовий до відїзду. Шукаю своїх. Вхожу до одного ваґону III. кляси і, на щастя, бачу там Черкасенка, — теж тікає, мріє повернутись до Камянця. Присідаю до нього. Ждемо годину, другу, але поїзд ані руш! Перед вечером приходять до мене ес-ефи, переводять до свого ваґону, а там столи, мягкі дивани. Ідемо. Товариство дуже приємне — пані Мартос і ще якась пані, пани Чепурківський, Мацієвич, Ігнатович з сином, знаний бандуриста Ємець і я. Чвалав наш поїзд наче черепаха. До Борщева їхали більше тижня! На моє щастя, на якійсь стації зустріла Юрка — він, звісно, зараз же перебрався до нас, та й не сам, а з Левком Маркевичем. На де-яких стаціях стояли ми по півдня, ходили по селах, заходили в хати, знайомилися з Галичиною. Іноді лякали нас поляками, але це були тільки якісь глухі чутки, і ми спокійно посувалися до Борщева. Там ми розлучилися з ес-ефами й висіли своїм гуртком: Юрко, Левко, Юхим Гавриленко і Ємець. З великим труднощами дістали дві кімнатки у якогось поляка. Не було в них нічого, крім соломи, наші валізи поставили ми замісць столів і стільців. Але як було весело, скільки пісень переграв і переспівав нам бандуриста — і журливих, і веселих, а скільки анекдотів розповів нам жартівливий Левко! Доходило навіть до гопака. Але господар наш збунтувався, прибіг до нас і погрожував, що покличе стражника, бо ми не даємо спати мирним мешканцям! Але Юрко і Юхим так елєґантно почастували його якимсь напоєм, що гнів його відразу розсіявся.
Всі думки наші були повні поворотом до Камянця. Вже тоді вирішено було робити наступ, провадити його мали ґенерал Удовиченко і полковник Олександер Шаповал. Юрко записався до санітетів і з вечора санітарним автом виїхав разом з козаками на фронт. Вночі з мого балькону чутно було гуркіт гармат, видно було, як підлітали в повітря стрільна, серце билось від три-
