мон Васильович. Підійшов він до мене, а я, як мати, поцілувала його втомлену головоньку й побачила сльози в очах Отамана. Які сумні, які втомлені були ці очі, наче відчували, що добра вже їм не бачити. І справді, здається не минуло місяця, як нова остаточна евакуація українського уряду наводила на камянчан і сум і жах. Ніхто добре не знав, звідки наступають большевики, ніхто не складав певного маршруту для цих навантажених возів, для наготованих численних авт. Спішно вантажився військовий Головний Штаб. Обідний клопотався коло архіву, паперів. Ми з сином саме проходили там, і він здивувався, що ми не тікаємо. Мене вже призначено було тоді лєктором педаґоґіки, і я розпочала свої виклади. Але журно було залишатися, бачучи, як і Холодний і Білецький і всі виїздять. Пізно вночі проїхало повз мої вікна авто Петлюри — він завжди останній покидав позицію.
На другий день вже зявились червоні. Недалеко від нас виїдуть кінні „вітязі“ на горбок і дивляться, чи є кого пограбувати. Як нема — кудись зникнуть, а як когось зобачать на дорозі, наскочать, все відберуть: чоботи, шапку, зовсім роздягнуть, — іди, куди хоч! Все живе поховалось, боялись і з вікна визирнути. Потім почались реквізиції помешкань. З цієї нагоди заходили червоноармійці до хати, по 3–4 чоловіка, озброєні з голови до ніг, переглядали речі, брали, що їм було до вподоби, знущалися над жінками, нахабно розташовувались, іноді господарів просто викидали на вулицю. Найгірше приходилося родинам старшин: їх ображали, грабували до останнього, не давали їм заробляти, — просто лягай та й з голоду помирай! Припинили всякий торг, перейшли на „комуністичний“ лад життя. Давали з загальної їдальні обід і вечерю, від часу до часу роздавали якісь матерії найпоганішої якости, хоча, правда, й за них мало не бились люди. Харч був жахливий: мамалиґа та фасоля, фасоля та мамалиґа, мікроскопічний шматочок мяса раз на тиждень плавав у темній брудній водяній юшці. А бруд, а сморід у тій їдальні! Проте мусіли брати й це. Надходила зима і приходили турботи — чим палити? З найбільшими труднощами можна було добути якийсь папірець на малу кількість дров. Ще добре було тим родинам, де були мужчини. Здо-
