Так що на осінь я вже в ньому могла давати зразкові виклади моїм слухачам з учительської семінарії, і годувати діток і борщем, і пирогами.
Тоді в Камянці, та й по селах, тільки той міг себе забезпечити від голоду, хто мав хоч якийсь клаптик землі, щоб на ній чи жита посіяти, чи город завести. Я бачила, як в одному селі учитель хвилювався підчас селянського сходу, на якому мали вирішити, чи дати йому трохи землі з громадських ґрунтів. „Як не дадуть, з чого я житиму, — казав він схвильований, — адже ж платні не дають тут, я хоч би картоплі насадив, у мене ж діти!“ І стільки розпачу було в його голосі, і оця „картопля“ ставала перед нами, як єдиний рятунок. І в самому Камянці теж всі хапались хоч за який-будь клаптик землі, брали від міської управи, від університету, від Червоного Хреста. Все це робилось ще перед тим, як запанували большевики. Червоний Хрест дав і мені з Олею клаптик землі, зовсім на кінці міста, по дорозі на Проскурів. Оля перекопала пять грядок, насадила тієї ж таки „картоплі“ та ще огірків, моркви, редькви й оздобила цілий город соняшниками. Було прийдемо наприкінці літа на „свій город“, краєвид чудовий. Поки Оля тішиться із своїх огірків, я все на захід задивляюсь, як би оце туди, до Европи перелетіти. Наберемо в торби тієї городини та й поспішаємо додому, щоб, борони Боже, вечір не застукав, бо ограбують — то ж було вже за панування п. Чалого й К-о. А то ще склався у нас невеличкий гурток, взяли архирейський сад з усіма овочами з частки, на кожного стільки то пудів груш, сливок, яблук. Чергувались по ночах стерегти. Прийшла й на мене черга, треба було в саду ночувати, прислухатися, чи не крадуть де овочів. От коли страшно було! А вдень ходили туди яблука на повидло для дитячих притулків чистити. А овочів вродило того року! Скільки ми тих сливок та грушок наїдались! Тільки тяжко було торби з овочами носити через ціле місто.
Мені в ріжних освітніх справах доводилось чимало працювати з панею В. Що то була за енерґійна, міцна людина! Як вона сміло допомагала учителям, роздавала посади самим тільки українцям, під носом у большевиків провадила нашу національну освітню працю. Літом ми часто їздили з нею по селах заводити
