Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/281

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

бив у Відні докторат із фільософії й уже як кваліфікований доцент заняв своє місце в колеґії подебрадських професорів.

Весною 1924 р. в Подебрадах зібрався міжнародній Конґрес Ліґи Миру й Свободи. Користаючи з численного зїзду чужинців із ріжних країн, ми упорядкували етноґрафічну виставку українських вишивок, фотоґрафій, типів, краєвидів і т. п. під кермуванням професора Біднова, катеринославського діяча, що був професором Камянець-подільського Університету, на еміґрації — професором Академії в Подебрадах і Українського Університету в Празі. Він був головою Товариства Української Культури. Анґлійки дуже захопились нашими вишивками й здивовано розпитували, що це за край Україна, немов про якісь невідомі океанські острови. Для ознайомлення цих жінок з Україною, ми приділили наших найкращих студентів, що могли з ними розмовитися по-французьки й по-анґлійськи. На Конгресі Ліґи Миру й Свободи головувала дуже симпатична президентка цієї орґанізації, що в дебатах отверто виступала в обороні прав української нації. На Конґрес приїхала й наша сенаторка пані Левчанівська, яка зробила дуже гарний виклад про становище українського населення в Галичині й на Волині.

Час-на-час обрій подебрадського життя захмарювався — вмирали студенти від туберкульози. Виснажені по таборах орґанізми не мали сили поборювати страшного мікроба, а клімат в Подебрадах дуже вохкий і сприяв поширенню цієї хороби. Справляли пишні похорони, співали хором „Журавлів“ і кожний думав: сьогодня він, а завтра я! І повставала у кожного страшна думка про смерть на чужині, далеко від рідного веселого краю, від степу широкого. І такий сум обхоплював, що дехто з молодих не міг цього витримувати: одні самі переривали нитку життя, другі хапались за горілку, щоб у ній втопити страшні думки. Багато було цього лиха — піячили і студенти, і професори, бо не легко було призвичаїтись до еміґраційного життя. Були й інші причини, що викликували сум і зневіру серед еміґрантів — це сварки між поодинокими людьми, між партійними орґанізаціями й між еміґраційними установами. Ці сварки поріжнили керманичів подебрадської Акаде-