мою для публики його велика опера »Тарас Бульба«, не виявилася вся краса »Різдвяної Ночі«, »Утопленої«, »Ноктюрна« та інш.
Правда, липська консерваторія вплинула на нього так, що в його творах є багато близького і до Шопена, і до Ліста, але яка оригінальна, пройнята національним українським духом краса в його головних ансамблях (»Туман хвилями лягає«, »Бють пороги«, »Іван Гус« та інш.). Глибоке розуміння поезії Шевченка виявив він у музиці до Кобзаря — »Мені однаково«, »Минають дні«, »Якби мені черевички« і багато інш. Як піяніст Микола Вітальович відзначався оксамитним туше, легкістю в виконанні найтяжших пасажів. Він чудово виконував Бетховена, а про його акомпаніямент усі артисти говорили, що він акомпанує як янгол. Він був завжди любимцем дам, і сам їм віддячувався дуже щиро експанзивністю. Серед тогочасних українців він відзначався тим, що завжди був гарно до лиця вбраний, дуже коректний, привітний у зносинах з усякими людьми. Київська адміністрація шанувала його, але й боялася його сепаратизму. Вважала, що кожний концерт Лисенка не є лише музична розвага, а й суспільне явище; що в тяжкі часи заборони слова і думки концерт Лисенка є демонстрацією, а він сам є гаслом. Ті надзвичайні маніфестації, що їх викликувала сама присутність Миколи Вітальовича в тому чи іншому українському місті, не були виявами лише артистичного захоплення, а й чогось іншого. Микола Лисенко знав, що вже сама його популярність серед українців є для нього великою небезпекою, але йшов їй назустріч, розумів, що національне почуття мусить чимсь живитись, і що рідна пісня й є тією найліпшою поживою. Згоджувався співати народню пісню (»Дощик, дощик«) хочби і у французькому перекладі, аби тільки народня мельодія лилася в найкращому виконанні і приваблювала тисячі слухачів, будила в них приспане почуття своєї народности. І справді, концерти М. Лисенка завжди мали характер народніх свят. Приналежність до його хору була почесною відзнакою, бо він брав туди не тільки тенорів та басів, а й чесних українців, і довший час люди себе рекомендували тим, що »я-ж співав у хорі Миколи Вітальовича!«.
А скільки особистих страждань коштували його ці концерти! Хори ці були майже без жадної музичної
