Ця сторінка вичитана
лина. Ось ізнову тепла, ясна ніч навкруги білих високих мурів, і не хочеться від них відійти, гірко покинути тих, що там мовчки визирають зза ґрат. Але там »на Робінзоні« мій Мішуня сам, не знає куди ділась мама, що завжди була нерозлучна з ним. І знову поїзд, стукотять колеса, автоматично пересідаю з поїзда на поїзд. Ось і стація Доч, іду пішки додому березовим гаєм, і знову я на хуторі…
Ще літо прожили старим ладом, я завзято вчилася медицини, деколи ходила в Борзну, до земської лікарні, дивитися на ріжні операції. Восени 1879 року переїхали ми з Олександром до Києва. Він уже зібрав усі матеріяли про Ніженський повіт, треба було їх друкувати в Києві.
