найбільш зрілі твори, X. А. мусіла пережити навалу більшовиків, що поставилися до неї, не як до визначної поетки, але як до „буржуйки“ — наслідки того зрозумілі. Люди, що бачили її в 1921–1922 рр., оповідають, шо вона жила в страшних умовинах, напів голодна, дещо заробляючи лекціями французької мови. І сама вона про себе каже в 1919:
|
…я так тихо споминаю, |
Такі умови не сприяли творчості, й як каже Пушкін:
|
Когда не требует поета |
Замовкла й ліра нашої визначної української поетки, немає її між живими, не почуємо більше від неї нового гимну Сонцю й Красі, і почуваємо ми таку саму журбу, яка лунає і в її „Елегії“ (1922 р.)
|
Немов віків тягар наліг нам на рамена, |
Памяті X. А. було присвячено публічне засідання в Празі Жіночої Національні Ради. Там була пані Туган-Барановська, одна з найближчих друзів цілої родини Алчевських. Вона дала дуже цінні інформації про життя Христі, як вона була плекана в безмежних розкошах усе своє дитинство й першу молодість, як вона була гарячо привязана до свого батька й як страшенно була вона тоді розбита його смертю; як відомо, він заплутався в фінансових, банкових операціях і покінчив життя, кинувшися під потяг. Відразу родина з необмеженої розкоші впала в абсолютну мізерію; всі скарби пішли на покриття невдалих банкових операцій чесного, але необережного банкира. Але мати й доч-
