мів, прохань до міністерства освіти щодо української мови в школі, й Грінченки брали жваву участь у цих земських заходах. Організація земської книгарні для учителів, упорядкування Чернігівського Шевченківського музею, все це лежало на руках Грінченка, а головним чином — на пані Марії, так само й головна їх тогочасна праця — видання дешевих українських книжечок.
Грінченко палко накидався на мене за те, що я писала книжки в російській мові, що завела дружбу з росіянами, які жили в Чернігові на засланні, гаряче обурювався проти деяких думок Драгоманова. Але ці докори ніколи не зменшували моєї пошани до фанатизму Грінченка. Коли було до них не зайдеш в їх тісну вбогу кімнатку по Чернигівському шосе, все вони за працею: пишуть, поправляють свої рукописи по вимогах цензури, або радісно корегують уже дозволений до друку рукопис.
Енергія й працездатність обох їх була дивна, особливо витривало працювала Марія Миколаївна. В неї виявився чималий талант — писати популярні для зовсім непідготованого читача речі, і зпід її пера вийшли найкращі книжечки для селян: „Як вигадано машиною їздити“, „Мудрий учитель (Сократ)“, „Орлеанська дівчина“, „Під землю (про шахти}“,. „Як визволилися Північні Американські Штати“ та багато ще інших написано цікаво та зрозуміло.
Діяльність Грінченків не могла не впасти до ока московської поліції. Почалися ріжні обшукування, труси, заборони ріжних посад, і Грінченки опинилися без жадного заробітку. На щастя, під той час у Києві наші вчені заходились видавати до друку той великий „Словар“, що його складали вже кілька літ. В 1902 р. Грінченки переїздять до Києва і там беруться науково упорядковувати увесь зібраний матеріял. До цієї тяжкої та відповідальної праці й береться Марія Миколаївна — коректа, переписування, ріжні додатки, що вона сама збирала з народніх уст.
З 1905 починається нова праця коло київської „Просвіти“. Революція 1905 р. і нова російська конституція поширили права українського народу — дозволені були просвітні організації, часописи і там завзято працює Марія Миколаївна, і скрізь цінять її глибоке знання мови. Але можна тільки дивуватися, де вона брала ті сили для цієї невсипущої праці, коли в ці саме часи доводилося їй переживати тяжке горе: на її очах вянув від сухіт її чоловік, а також єдина донька. Один по одному сходять вони в могилу, і за-
