Галина Журба. Вона найближче стояла до нового тоді українського місячника Українська Хата“. То була талановита молода група, в якій визначалися імена людей, що стали пізніше славно відомими — Микита Шаповал, Максим Рильський, тоді ще гімназист Г. Чупринка, В. Липинський, П. Багацький і ін.
В 4 числі часопису „Назустріч“, з р. 1934, Галина Журба з захопленням описує своє перше перебування в Києві, в 1912 р.[1] і приємні зустрічі з членами цього гуртка. Особливо тішила її доброзичлива критика Шаповала, який за її перші оповідання, друковані в „Українські Хаті“, — „пророчив мені — (пише вона) — літературне майбутнє і навіть десь вліпив речення: „величезний талант у Галини Журби“. А я й повірила. Ходила по Києі, мов пяна, і мріяла“.
Миколая Божуківна.
Пророче речення Шаповала сповнилося. Ми мали вже в 1923 р. дуже сильні драматичні картини, під заголовком „Метелиця“. Це одна з міцніших драматичних речей в українській драмат. літературі. Зміст — невдале повстання наших „бандитів“ проти більшовицької влади. Розбиті більшою силою, наші герої сміло йдуть на певну смерть від більшовицьких розстрілів і в уста одного з старших повстанців Галина Журба вкладає такі пророчі слова: „Брати, ми перемогли! Ми щасливі вибранці долі, яким дозволено вмерти за батьківщину! Нарід нам вічно співатиме пісні про нас, а смерть наша навчить його бути міцним і великим. Наших
- ↑ Див. в ч 4. „Назустріч“. Г. Журба: „Але то був Київ, Київ“
