розмова пана, який сватає паню, або розмова старого батька з чоловіком своєї дочки). Ця вмілість провадити розмови і витворювати з найпростіших епізодів драматичний конфлікт („Чужий“, „Два дні життя“, „Правда“) привела Яновську просто до драматичної творчости. Взагалі кажуть, що драматична творчість є найсерйозніша й вимагає найбільш високого рівня літературного таланту, але Яновській це не було тяжко, бо вся її творчість в оповіданнях є драматизована, рухлива, повна драматичних колізій. І вона сміло перша з українських письменниць виступила з цілою низкою драматичних праць; з них уже в 1903 р. її комедія на 4 дії „Дзвін до церкви скликає, та сам в ній не буває“ була премійована на літературному конкурсі у Львові. Дуже гарна комедія „На Зелений Клин“, „Жарти на сіножаті“ й кілька драм „В передрозсвітньому тумані“, „Жертви“, „Відьма“, з демонольогії українського народу й багато інших.
Яновська стоїть перед нами, як талановита письменниця, що перша сміло опанувала драматичну літературну форму і в своїх пізніших оповіданнях і в драматичних творах вона внесла в українську літературу чимало нового, розвинула в ній психольоґічний елємент і ставилася до всіх своїх тем, як з народнього побуту, так з панського життя; — з повним обєктивізмом. Скрізь подала нам правдиві нариси міцних людей, що не задоволяються традиційними умовинами життя й шукають нових. Український театр Яновська збагатила цінними пєсами, а як громадянка — визначна по своїй обдарованості та енерґії постать.
Прага 31/XII 1933 р.
Слідом за старшими українськими талановитими письменницями виступає на наших очах молода генерація жінок, теж осяяних творчим літературним талантом і пройнятих тим соціяльно-патіотичним почуттям, що надає їх творам високу громадську цінність. На чолі цеї молодої літературної групи жінок-письменниць можна поставити відомі нам — Галину Журбу, Катрю Гриневичеву і М. Божуківну з Підкарпаття.
В колах київської літературної молоді в часи саме передвоєнні відзначалась своїм талантом молода письменниця
