Був чудовий літній день (в початку червня). Юрко з своїми батьками давно виїхав з міста й почував себе цілком щасливим в їх невеличкій хаті на селі. Навкруги хати розлягався чималий сад, а далі поле, степ, байраки. Красиві краєвиди цієї місцевости не так захоплювали Юрка, як те жваве життя, яке його скрізь оточувало і в саду і в полі. Він ганявся за метеликами, за польовими кониками і радий був би, здається, зловити всі живі істоти, що навкруги його гуділи, літали, співали. До того ще, на радість йому, приїхала до них на деякий час його шкільна подруга Оля. Вдвох вони не знали втоми, ганяючи по всіх тих просторах, куди дозволялося їм вільно самим виходити. Хоча дуже часто Оля й Юра трималися ріжних поглядів на природу, але це не перешкаджало їм разом захоплюватися її ріжноманітними з'явищами й істотами. Тепер вони обоє були в саду й стежили за чудовими ріжно- кольоровими метеликами, які літали над пишними квітками, що Оля сама полола.
«Які ж вони гарні», казала вона Юркові, що намірявся ловити їх своєю рожевою сіткою. «Дивись, он жовтий з блакитними плямами й такими гострими кінцями крил. Це Махаон, а он другий, з павиними очками на сивих перах, це — павлинка, а ось і жалібниця — бачиш: білі крила оторочені
