«Набери листу тих дерев, що коло паркану, та ще й травички, що тут росте, бо ця гусельниця дуже любить кропиву.»
Оля брала паличкою гусельниць і скидала їх у коробочку; одна з них упала на землю й Юрко насмілився підняти її рукою, але гусельниця зараз випустила йому на руку краплину якогось густого жовтуватого плину.
«Мамо, дивись — яка гидота!» крикнув переляканий хлопець і скинув гусельницю.
«Бач, як оддячила тобі гусельниця за те, що ти так погано до них ставишся», засміялась Оля, а пані пояснила, що це гусельниця себе рятувала: кожна з них випускає з себе такий плин, коли почуває себе в небезпеці. Коли набрано було ріжноманітних гусельниць та всякого листу й трави повний Олін фартух, усі повернули до веранди влаштовувати садок для гусельниць.
«Нащо я так багато листя нарвала», журилася Оля: «хіба вони зможуть стільки ззісти?»
«Ззідять вони ще більш, моя дитино, бо гусельниця потрібує багато їжі», казала Юрина мама: «як вона виходить з яєчка, то ніхто за неї не дбає, не так як, наприклад, курка за курчата, або корова за теля. Гусельниця мусить сама себе годувати, її мати подбала лише за те, щоб покласти яєчка там, де гусельниця може знайти найбільш відповідного на її смак харчу. Гусельниця їсть цілий день не тільки для того, щоб самій не голодувати, а також для того, щоб забезпечити собі запас для майбутнього перетворення в ляльку. Лялька кільки тижнів, а в инших метеликів той цілу зіму нічо̀го не їсть, висить непорушно, то треба, щоб у неї для цього вистачило сил. Гусельниця виходить з яєчка маленька; як почне їсти, стає товстою, довгою. Мусить вона тричі шкурку свою зміняти, а тоді перевернутися на ляльку. Ріжні гусельниці ріжно
