По лісовій землі справді цілою биндою сунули великі руді мурашки. Діти з охотою пішли слідом, обережно захищаючи себе, щоб на їх босі ніжки знов не поналізало ущіпливих комах.
_%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0_52.png)
Згори вниз: самчиха, що кладе яйця; самець; робоча мурашка доїть тлю або трав'яну вошку; куколка і личинка.
«Тай болюче кусаються», казав Юрко, оглядаючи свої червоні ноги: «а штани аж пахнуть тим плином, що вони від злости випускають».
«Мурашиний квас», пояснила мама.
Скоро комашинні частини, що йшли в справжньому, наче військовому порядку, вивели дітей на взлісся; там був широкий рів, увесь зарослий дерезою. Від ніжних жовтоблакитних квіток розносився чудовий запах.
«Тепер я розумію, куди прямують наші мандрівці», весело сказала пані Галя. «Бачите, дітки: комашня дуже любить усе солодке, а на дерезі живе маленька травяна воша, або тля, з черевця її виточується солодка юшка. Комашки лоскочуть вошей по черевцю й солодка юшка виступає на задньому кінці тіла. Виходить, наче б то вони доють тлю, як корівку. Деякі мурашки не вважають за зручне собі — ходити до своїх корів, а визнають за краще тримати їх у себе. Для цього вони виробляють у своїх комашиних купах загони для тлі, вошей, обгорожують їх травою й запасають для тлі тих рослин, на яких вони звичайно живуть. Гляньте, гляньте, як вони лізуть на дерезу!»
Усі верхні гілки дерези були вкриті тлею: чорні, маленькі — вони сиділи тісно на гілочках і не пручалися, коли мурашки лоскотали їх і ссали їх
