Сторінка:Софія Русова. Серед рідної природи. 1922.pdf/61

«Діти, бачите? — скоро горіхи будуть», сказав дід, нахиляючи гілку з маленькими гніздами горіхів. Тепер не рвіть, бо в них ще нічого немає, а тижнів через три пожалуйте, — рвіть собі, скільки хочете. Ну, ось і мої доньки гудуть. Бачите, яка моя пасіка: небагато вуликів, а меду досить дають мої невтомні робітниці. Ви тільки коло мене держіться, дітки, бо мене вони знають і не кусають. Гляньте, як по піджаку повзе, нюхає мою одіж.»

Угорі: шматок щільника з робочою бджолою та великими ячейками, в яких виводиться цариця; знизу: ліворуч цариця; праворуч трутень.

І справді маленька, чорна, блискуча, мов шовкова, з золотим рудим волоссям бджола спокійно лазила по одежі свого господаря. Крила в них досить довгі, на ніжках задніх є таке поширення, мов кошик, куди вони збірають порох з квіток.

«Треба вам, дітки, росказати, в яке гарне царство- государство ви ввійшли», весело балакав дід. «Тут і цариця є, й слуги, які їй добре служать. Є й трутні, що нізаяку роботу не беруться, а так неробами ввесь вік живуть, лише знають з