царицею гратися. Гляньте, як робітниця працює,» закінчив дід, нахиляючися над гречкою, де на білорожевій квітці сиділа золотиста бджілка: «усю пиргу бджола забірає волохатими частинами тіла, головою та груддю; з них вона лапками збірає порох і перекладає його на задні ніжки. Там иноді набірають вони собі стільки того пороху, що в них наче штанці утворюються на задніх ніжках.»
Дід наказав якомусь хлопчикові принести йому ніж і миску, щоб урізати для пані Галі найкращого щільникового меду, а тим часом посадив коло себе на травичку своїх дорогих гостей і оповідав їм, як живуть бджоли по вуликах: майже в кожному вулику живе 10–30000 бджіл і в кожному одна цариця мати; вона нічого не робить, лише кладе яйця. На зріст вона більша за робітниць, але не має жадних знарядь для праці. Роскладає вона яйця по одному в кожну воскову клітку й може одразу понакладати їх до 1200. Її дуже шанують у вулику, піклуються нею й годують медом просто з рота в рот. Трутні теж нічо̀го не роблять, вони навіть жала не мають. Уся робота на робітницях і вони метушаться цілий день: зранку летять на квітки, перелітають з одної на другу, збірають порох, набірають солодкого соку. Наймолодші бджілки готують віск, старші вигодовують дітей. У робітниці черевце складається з кількох члеників, які трохи один на другий насунуті, і в ціх фалдах утворюється віск: виступає, як піт, на шкірі й збірається нетовстим шаром. Бджола збірає його щітками своїх ніг. З воску вони будують свої кліточки — шостистінні призмочки, такі дивно однакові. Одна з другою звязані, так і висять вони в вуликах. Між щільниками залишено не мов шляхи, куди відкриваються клітки ріжних щільників. По цих вулицях пролітають робітниці й заглядають то в один щільник, де є пусті клітки, щоб покласти туди меду, то в
