загуде коло мене! А це тут саме чмелиха наробила такі гарні, воскові наче, чашечки. Ми забрали кілька штук, а як розрізали аж там ріжна рослинна мякоть лежить, трохи густенького меду й яєчко. Ой гарно ж так зроблено! У мене ще досі захована така чешечка.»
«У чмелів», сказала тітка Галя, «так, як і в бджіл, в одному гнізді є й самочки й робітниці, що теж дуже багато працюють, упорядковуючи своє гніздо.»
«А вчора, мамо, до мене в вікно влетів шершень», сказав Юрко. »От страшний! Такий, як оса, але значно більший.»
»Так, він має дуже отрутне жало», казала тітка Галя, »але гніздо його дуже цікаве: він будує з молодої кори дерева, змоченої слиною, дуже гарні шостистінні колонки, які з середини порожні й закриваються кришечкою. А все кубло виглядає, мов куля. Ви, дітки, самі помічаєте, як вони всі між собою подібні й на вигляд і своїми звичаями: бджола й оса, чміль, і шершень. То ви завважте, що в них майже однакові крильця: в науці їх так усіх і об'єднують в один гурт — плівчато-крилих комах. До них належать і мурашки. А я ще хочу вам нагадати одну теж плівчато-крилу комаху — так звану горіхотворку. В лісі здебільшого на дубових листях можна бачить маленькі червоні кулі, мов яблучка.»
«Ті, що тато зве чорнильними?« спитав Юрко.
»Ті самі, що невеличка горіхотворка проколює своїм яйцекладом листок і закладає туди яєчка. Одразу ця ранка починає мов пухнути, робиться кругла, як куля, а в середині живе личинка. Вона їсть з середини теє яблучко, або, як його звуть — галл, і коли виросте в справжню горіхотворку прогризає цей галл і вилітає з нього на світ божий.»
