личинка ввесь час у воді й дихає зябрами, що лежать у неї в задніх кишках. Кишка поширюється, й вода входить, заливає зябри й залишає їм потрібний для них кисень. Кишка стягується, й вода витікає геть. Личинка кільки разів линяє, міняє шкуру й нарешті з неї потроху виходить стрекоза. З її довгим тілом і прозорими крильцями страшно стрекозі вилітати одразу з шкури личинки, бо як упаде в воду, то загине — змокнуть її ніжні крильця. То вона спочатку висуває голівку й першу пару ніжок, зараз чіпляється ними за яку рослину й
_%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0_63.png)
висуває далі своє тіло. Висунувшися цілком, стрекоза деякий час спочиває на рослині, щоб крила підсохли, а потім летить у повітря.»
«А що це буває — цілою хмарою низько літають над водою?» спитав Юрко.
«Це поденки«, одповіла мама, — «дуже ніжні створіння, з довгими хвостовими 2–3 щетинками. Їх личинки теж живуть у воді, а самі поденки живуть лиш один день, кладуть яєчки й, не прийнявши жадної їжі, вмірають…»
Саме в цей мент почувся з жита голосний крик перепілочки. Вечір уже спадав на поле, діти вже наближалися до лісу, але на межі, просто наче з
