елладського духовенства“. І доля впала на мене. Така моя доля!
Я вийіхав из Киіва, ноября 12, 1857 року, прийіхав в Атени ноября 18. Митрополіт Филарет вмер декабря 21. Як би він вмер перше, чим я вийіхав из Киіва, я пропав би в тяжці праці в исправительнім манастирі, а може б запивавби горе, бо я вже лузив віру в лицеміріє чернецького житя. Може начав би очи випікати лицемірам, а вони зрадилиби мене. Таке моє щастя!
В Атенах аттична сіль посолила мене добре на ввесь мій вік. Я став учитися грецькі мові і думати по-философськи. В єдин день я молився Богові в храмі Юпитера Олимпійського, в другий в храмі Мінерви, в третій в храмі Партенон, або Тезея. Так чимало було для мене чому учитися, що я часу не мав ні на які другі перебенді.
До наших панотців в міссіі я не був дуже вхожий. Все бридко було мині, що вони робили. Вони дуже пили, до пянства, цілі ночи грали в карти за пуншами, я не мав з ними утіхи.
Раз в Акрополісу я чертав в Ерихтеі; по моій россійській одежі, чужий чоловік привитав мене по-россійській мові. То був д. Давидов из Одесси. Він йіхав в Англію закупити угіль для одесського статкового товариства. Ми познакомились. Я ему вияснив, що я вже знав об Акрополісі, і попрохав його до себе на вечір-чай. В моі станціі він зобачив на столі Колоколъ, Полярную Звѣзду і другі виданя лондонськоі вільноі друкарні, і сказав мині, що він вже знайомий з Герценом і Ога-
