ревим, і обіцявся мати розмову з ними про мене. Таким шляхом я зійшовся з лондонською проповідю і після писав йім дещо од себе.
Наша посольська церків мала невеликий огород, на річці Еліссос, і для міцности в тілі, під камінною горою, я копав два роки пещеру, і так велику, що як скінчив, скликав приятелів на обід, де поставив 12 стільців.
1800 року, Февраля 2, в ранці, шпіони піймали мене на гарячім учинку: я впустив в дірку пошти лист до Лондона. І в південь россійський посланник в Атенах, Александр Петрович Озеров прийіхав до моєі станціі в кареті і попрохав мене на обід, на статок „Русалку“. Я, не чувши нічого злого, пойіхав з ним; і на статку він дав мині в руки папір, що я арештант і повинен йіхати в Россію.
Я пойіхав до Константинополя, де россійський консул, Черняєв посадив мене до кози з пяницями і злодіями россіянами-богомольцями, чекати статка „Олегъ“, для одправки в Россію, і кричав мині: „молчать! не разсуждать! я обязан отправить вас в Россію с первым пароходом!“, — бо я молив його, що мині дуже чадно в тюрмі, од турецького мангалу. В Февралі камінні стіни були дуже сирі.
„Русалка“ йшла до Константинополя 12 днів, а пошта йде из Атен 36 годин. Моі родаки-втікачі в Атенах: Лазаренко, Поповиченко, Солнцев і другі звістили наших родаків-втікачів в Константинополі, і ці зробили все, щоб визволити мене из московськоі держави. І я втік из тюрми в Константинополі, Февраля 10, 1800 року, і прийіхав в Лондон марта 4.
