парафіане були греки, всі — добрі моі приятелі.
З моіми рекомендаціями до священства епископальноі церкви, мині дали учити грецькому язику богословських студентів в St. Johns school. Я знаю працю гравірувати на металлах і різьбу на дереві. Думав: трошки зі школи і трошки з мого рукоділля, і буду мати чим жити, а службу для моіх парафіян греків правити кожду неділю без налога.
Як зробилось звісно в New York Herald, що я даю уроки по грецьки, прийшов на мою станцію російський консул барон Остен-Сакен і згодився зо мною учити його по грецьки. Я його вчив як Father Agapius, а не як Гончаренко. Він подумав, що я из молодіжи грецькоі, що учиться в Россіі і знаю російську мову. Після, як дізнались в Россіі, що я той самий, що втік в Лондон, приказали д. Остен-Сакену гонити мене. Він подав в одпуск в Европу, щоб не робити гидке діло против мене. Я читав в часописях, що в 1801 року, благородний чоловік Остен-Сакен покінчив життє — застрілився, од духоти російського повітря.
В февралі місяці, на вечері в епископа Поттера, епископальноі церкви, було чимало священства цеі церкви. Вони росказали мині, що як россійский фліт був у Нью-Іорці 1804 р. священство епископальноі церкви схотіло мати з ними приязнь, але ці остатні згидились ними, кажучи: „з еретиками ми не можемо знатись“. То питались мене: „На якій підставі ви, православні, називаєте нас еретиками? по яким канонам ?“ Я йім одповідав, що ніяких вселенських соборів не було з часу будованя вашоі
