церкви, що б ми мали рацію називати вас еретиками. В вашій церкві можно нам молитися, і вам можно з нами. Так я йім одповів.
Епискон Поттер, своім листом до мене, офіровав мині його церків для служби по православному обходу. І я не одмовив, бо бачив в ці службі международне братство.
Марта 2. н. ст. 1865 року, в день возшествія на престол царя Александра II, я одслужив в Нью-Іорці, в Trinity Church, 20 Street, нашу православну литургію, про що було писано в часописях по світу. За мою службу я не взяв ні якоі плати, бо дивився, що це зопсує мою репутацію в Америці. На другий день учив в моі школі і працював гравируваннєм на моє життє.
Православні христіяне в Нью-Орлеансі покликали мене, навідати йіх і апріля 1 я вийіхав из Нью-Іорка до йіх. Там охрестив 60 дітей, сповідав і причащав. Благословив місце на православну церків, котра була збудована і залежить од патріарха константинопольского. Мая 1 я вернувся до Нью-Іорка. Моі парафіане раді були зобачити мене, і заєдне моі школярі.
Мая 13, в ранці, в десяті годині, я сижу в канцеляріі консула кір. Ботассі, і читаєм з ним Венецияньску часопись. Входить товстий, дьохтяний чоловік і дає свою карту писарю консула. Сей підніс іі до Ботассі: „Русскій Посланникъ Баронъ Стекель“. „Чого хоче ця свиня (χορούνιον) од мене? я вперше його бачу!“ (Греки називають дьохтяних німців „свинями“).
Консул Ботассі пішов з россійським по-
