сланником в потаєнну комору, і там моя спілка з греками скінчилась.
Мая 18, в канцеляріі Ботассі, греки нью-іорські зійшлись на синедріон, і барон Стекель був президентом. Стекель завірив греків, що російське правительство дасть гроші на будуваннє церкви в Нью-Іорці і священника, тільки що б не мали ніякоі спілки з Агапієм Гончаренком, бо він ворог Россіі. Греки повірили його обіцянкам, російський Синод дав йім попа німця — „Father Nicolas Bjerring , котрий не знав ні россійськоі, ні грецькоі мови. І греки сміялись над ним. Для чого вся ця кумедія? Російська церків в Нью-Іорці, Father Nicolas Bjerring, 591, Second Avenue, була продана шерифом, і там тепер чобітний склеп. А я все таки зостався в церковні исторіі: „Агапій Гончаренко, первий Пресвитер Православно-Каѳолическоі Церкви в Америці“.
В тий час в Нью-Іоркськім Біблійськім Товаристві видавалась арабська Біблія, і так як я знав друкарство і всходні мови, то господарь теі праці, Van Dyke знавший мене из Бейрута, дав мині працю в виданні арабськоі Бібліі. В тий же час прийіхав другий добродій из Константинополя, Лонг, друковати церковнославянський Новий Завіт. І він дав мині ще працю при славянськім друку. І я мав задоволі роботи для мого певного життя.
Я був дуже одинокий на чужі землі. Ні с ким щирого слова розмовити. І в серці все чув, що б поступувати на дорозі людства і бути чесним пресвитером. Апостол Павло пише к Тимотею. „подобает єпископу бити цѣмудренну и святу, и единыя жены мужу“. Що б
