Прислонив ся коло печи,
Тай став вужа звати…
Вилізає вуж безхвостий,
Тай став говорити:
„Ні вже, — каже, — чоловіче,
Разом нам не жити!
Коли ти на мене глянеш, —
Зараз пригадаєш,
Що до віку через мене
Ти сина не маєш!
Коли ж я на тебе гляну,
Зараз пригадаю,
Що до віку через тебе
Я хвоста не маю.
Буду тобі, чоловіче,
Все добро робити,
Але разом із тобою
Я не буду жити!..“
Оттак воно, добрі люде!
Польща — то дитина,
Король польський — то господар,
А вуж — Україна!..
18. IV. 1858.
