дівництва, — спричинилася до того, що вже 1922 року «Урядові УНР» та «БУД» була унеможливлена більш менш широка робота навіть серед куркульських елементів — головної їхньої опори. Зважаючи на це, українська буржуазія та куркульство мусили змінити тактику боротьби з Радвладою.
Ця зліла тактики полягала в тім, що треба було привести до ладу ряди української контр-революції, що зазнала жорстокої поразки, віднайти нові, досконаліші форми запільної діяльности та перешикувати контр-революційні кадри відповідно до нових умов, що їх приніс з собою відповідний період.
Зміст і значення запільної роботи також змінилися в зв'язку з відповідним періодом.
Якщо період громадянської війни і перших років відновлення народнього господарства поставив перед «БУД» за основне завдання — зняти збройне повстання, то відповідний період висунув перед «БУД» головне завдання — підготовити консолідацію розпорошених контр-революційних елементів.
Інтенсивність запільної роботи цього періоду значно слабша. Під впливом розгрому контр-революції і загальної політики Радянської влади, «БУД», як організація, наприкінці 1924 року припинив своє існування. Але керівні діячі «БУД», навіть тоді, коли організаційна діяльність «БУД» припинилася, не покинули антирадянської роботи.
Використавши ту обставину, що Радянська влада широко притягла спеціялістів та інтелігентів до роботи культурного й господарчого будівництва, діячі «БУД» злочинно ошукали довіру, що їм дали, як кваліфікованим спеціалістам, і використали широкі змоги, надалі їм волею робітничо-селянських мас, не на користь, а на шкоду цим масам, організуючи активне шкідництво в тих галузях, де вони працювали (Академія Наук, школа, кооперація).
Кола кінчився відновний період і накреслювались перші перспективи реконструктивного періоду, буржуазно-куркульські елементи міста і села значно посилили опір усім заходам Радянської влади та комуністичної партії.
Загальне зростання активности буржуазних елементів міста і села у зв'язку з початком реконструктивного періоду довело ідеологів української контр-революції до переконання, що треба радикально змінити тактику.
Нова тактика, на думку керівничих діячів бувшого «БУД», повинна була сполучити головні риси тактики двох попередніх періодів. Зовнішнім виявом зміни тактики у зв'язку з наближенням реконструктивного періоду було утворення «СВУ» замість «БУД», що вже не задовольняв вимог української контр-революції, яка відродилася, та закінчив свою діяльність 1924 року.
За головну мету організації знову править готування до повстання, тобто то саме, що було головним завданням у період громадянської війни і початку відновного періоду. Це готування провадиться шляхом використання тих позицій, що їх захоплено підчас відновного періоду. Повстання проти Радянської влади включається до програму діяльности «СВУ» почасти і тому, що керівники цієї організації змогли переконатися, що їхні надії на переродження Радянської влади і комуністичної партії були марні.
Замість цього вони опинилися перед фактом посиленого наступу на рештки капіталістичних елементів.
Опір цьому наступові був одним із факторів, які привели керівників націоналістичного контр-революційного запілля до утворення «СВУ», що повинна була підготовити повалення Радянської влади через збройне повстання за підтримкою чужоземної буржуазії та петлюрівської еміграції.
Попередником «СВУ», як зазначено вже вище, була запільна організація «БУД», що утворилася 1920 року і провадила свою діяльність до 1924 року.
Роля «БУД'а» була надзвичайно велика, як і вплив його на українські антирадянські кола. Фактично «БУД» об'єднало навколо себе всіх керівників петлюрівського табору, що залишились у запіллі, і створило з них запільний центр
