більшість повстанських запільних організацій, бандитизм було майже цілком зліквідовано, самий рейд безславно провалився.
Навесні 1922 року, коли залишки повстанських організацій і петлюрівських банд було добито, українській контр-революції стало ясно, що вона потерпіла нової поразки, не менш чутливої за поразки підчас польсько-радянської війни.
Новий розгром української контр-революції, що відбувся саме тоді, коли розпочалося успішне розгортання відновного періоду, викликав деморалізацію і розвал серед антирадянських елементів.
У 1923 році С. Єфремов у своїх інформаціях петлюрівському центрові, що їх він надіслав через польське консульство у Києві на адресу секретаря емігрантської організації «Український Центральний Комітет» гірко констатував наявність цілковитого ідейного розвалу в таборі внутрішньої еміграції і сповіщав, що «БУД» також розвалюється. За головну причину цього розвалу «БУД» С. Єфремов уважав прагнення, що з'явилось серед антирадянської інтелігенції до «зміни віх» і до співробітництва з Радянською владою.
Того ж таки року С. Єфремов виїхав до Полтави і Харкова. У Полтаві він заснував місцевий відділ «БУД», у Харкові налагодив зв'язки з тамтешньою запільною організацією, що нею керував член УПСФ В. Доленко.
Однак спроби С. Єфремова винести запільну діяльність за межи Києва не могли врятувати «БУД», що вже конало. Відсутність будьякого реального ґрунту під ногами, цілковита ізольованість «БУД» від мас, привели до того, що навіть у вузькому, надзвичайно замкненому гурткові, що в нього перетворилося «БУД», з'явилися розбіжності.
Крах прогнозів про близьку загибель Радянської влади, посилене відновлення промисловости і сільського господарства, закріплення диктатури пролетаріяту, успішне будівництво пролетарської української культури на основах ленінської політики в національнім питанні, низка успіхів у галузі міжнародньої політики привели до того, що серед частин антирадянсько-настроєної інтелігенції виникло зміновіховство.
Це зміновіховство — контр-революційна буржуазна концепція, що виходить з потреби боротися проти диктатури пролетаріяту, способом використування всіляких легальних прийомів та ідеологічним антирадянським впливом на широкі маси.
Характеризуючи політичну концепцію своєї групи в момент розпаду «БУД», винувачений С. Єфремов свідчить, що не зважаючи на низку успіхів, досягнутих Радянською владою, він був переконаний в її швидкій загибелі.
(Том 1, арк. 158)
Дуже серйозні сподівання покладали С. Єфремов і його однодумці на розвал комуністичної партії у зв'язку зі смертю вождя революції В. І. Леніна.
Винувачений С. Єфремов свідчить про це:
…«Капітулянські надії збільшувались і зміцнилися і через політичні труднощі, яких так багато зустріла на шляху своєму саме в той час Радянська влада. Про ті з них, які виникли з міжнароднього становища я вже згадував, але не бракувало й внутрішніх, які ще більше загострювали несприятливу ситуацію. З них психольогічно може найдужче впливала смерть Леніна на початку 1924 року…
…Позавсім іншим, була ще думка про неминучий розбрат і може навіть розкол і боротьбу в середині самої комуністичної партії»…
(Том 1, арк. 159)
С. Єфремов та його найближчі співвойовники, виходячи з потреби продовжувати боротьбу з Радянською владою, вирішили ліквідувати «БУД», що фактично розвалився і розпочати роботу для утворення нової запільної організації. На момент ліквідації, «БУД» цілком виродилось і являло з себе мізерну купку непримиренних змовників, що втратили будь які зв'язки навіть з інтелігентськими колами. На одному з останніх засідань «БУД» було присутні лише п'ять чоловіка.
