муть в Америці того, про що я пишу в цьому листі. Вони не робитимуть того і в краю.
Співробітництво між краєм і еміграцією можуть налагоджувати тільки робочі маси американські і тутешні. Роботу цю може вести тільки нова Україна. Між нею і старою є неперехідна психологічна межа — тому мусить бути проведена і організаційна межа. Ні спільних підприємств, ані спільних організацій, ані спільних акцій!
Все, про що я пишу в цьому листі, прошу нашу американську трудову еміграцію поважно розглянути і розважити: коли є бажання будівничої співпраці з краєм і європейською нашою еміграцією, то її треба вже тепер організаційно налагоджувати. Культурно-творча частина нашої еміграції в Европі мусить бути включена в систему співробітництва Америки з краєм. Це корисно не тільки «взагалі», а й практично: наша еміграція тут працює, але не треба забувати того часу, коли ця праця тут припиниться. Тоді перед нашою еміграцією повстане важке питання: кудою йти? Чи капітулювати перед противником і вертати всім додому, чи хоч частинно перекинути культурних сил в Америку, а частинно працювати тут з підмогою з Америки. Американська еміграція мусить подумати, як зужиткувати культурні сили, що не можуть поки що вертати до краю, особливо на Велику Україну.
От власне про це треба думати, а не про «отченаш», і тоді реальне співробітництво Америки з краєм стане дійсним фактом.
Прага, 25 березня 1925 р.
