Зіля (струшує сніг із шапки). Добри-вечір, з святим вечором! Чи не треба вам щедрувальника?
Таня (перемінивши відразу тон). Зіля, приїхали вже? Ну, що, як? Були в управі?
Катря. Тьфу! До людей саме сватів засилають, а до нас нетеча Зілю несе.
Зіля (здоровкаючись із учителькою за руку). Був і в управі, і в бібліотеку заходив, і купив вам калоши, і до Марії Григоровни заїздив, і перекинувся під Мартиновкою і вухо приморозив. (Дає руку Катрі).
Катря. Та ось геть! (Б'є його по руці). Теж пан знайшовся, ще й воно за ручку.
Зіля. Як хоч, мало клопоту.
Таня. Ну, як-же там, що чували?
Зіля (розповідає). Марія Григоровна приїхати не обіщає — завтра поїде на менини до криничанського попа. В земстві довго морочили голову, поки жалування ваше видали, бо спізнився був трохи. (Сміється). Кричать на мене, виганяють — а я не йду. Думаю: кричи не кричи, а гроші все-ж вирву. Почав я їм щедрувати: кажу — в нашої вчительки калош не має, ні в чому з хати вийти. Ще простудиться та захворіє. Бачу, вже хочуть Зільку й по шиї бити, дарма. Всім, кажу, святки, всі гуляють, а наша вчителька хіба гірша за всіх, що оце їй ні в чому, та й ні за що хоч куди в гості поїхати. Жалування треба-ж було їй видати ще перед Різдвом, а вона і досі ніяк його
