Після своїх політично-ґеоґрафічних основ і сили дотичної національної свідомости держаться ці окрайні держави ліпше, або гірше. Фінляндія використала своє ґеоґрафічне положення й довголітню автономію найкраще й є між усіми цими окрайніми державами найсильніща. Естонія, Литва, Латвія, наслідком свого надморського положення, зглядно добрих природних границь від Сходу (вінок наконечних морей з озерами й болотами), й не в останнє наслідком своєї зглядної малости прийшли швидко до ліпшої орґанізації. Біла Русь, простором значно більша, відрізана від моря, з її населенням на загал убогим, ще до того війною матеріяльно зруйнованим, спинювана з обох сторін, польської й московської, не вийшла поза перші початки державности. Україна мимо величезного простору й людности зорґанізувалася дуже скоро та не мала щастя до своїх урядів. Вони то псевдореволюційністю, то реакційністю своєю руйнували українську державність дуже видатно й довели її в 1920. р. до дуже прикрого, хоч не безнадійного становища. Республіка донських козаків, це мішана українсько-московська держава, яку держить разом майже тільки козацтво, як стан. Тому-то вона не стала дійсною національною державою і хитається поміж становищем самостійної окраїнної держави
