матично й фито-ґеоґрафічно до Східної Европи, Західна, польська „Галичина“, до Середньої Европи. Не тільки отже етнічні відносини ділили Галичину на дві части, але й природописно ґеоґрафічні. Мимо того лучив цей край, як адміністраційна одиниця, два ворожі народи. Границі другого коронного краю, Буковини, таксамо штучно сконструовані, лучили знов в одній політично-ґеоґрафічній одиниці розбіжні інтереси Українців і Румунів. Границі королівства Угорського в обсягові української території були, що правда, позірно обусловлені природними відносинами. Та Угорщина була (таксамо впрочім, як і Галичина) адміністративною одиницею на середньо-европейські відносини дивно завеликою. Крім цього межі автономних комітатів були так сконструовані, що не узгляднювали природних відносин і приневолювали ріжні народности до сварливого співжиття.
Така конструкція внутрішніх границь приневолювала австрійсько-угорських Українців до безперестанної боротьби за національне істнування. Ця боротьба і скріпляла, що правда, національне почуття, та ослаблювала сили народу, відвертаючи її від культурної праці.
Ще гірше було з внутрішніми політичними границями на так званій російській Україні.
