добута з її історичного розвитку, стає ясно, що воно мусить мати три галузи: космічну ґеоґрафію, фізичну ґеографію й біологічну ґеоґрафію. Ця остання — ґеоґрафія життя на землі — ділиться на ґеоґрафію ростин, звірят і людей (фитоґеоґрафію, зооґеоґрафію, антропоґеоґрафію). Частиною антропоґеоґрафії є політична ґеоґрафія. Вона займається дослідом і представленням взаємин поміж державним життям людства та землею.
Політично-ґеоґрафічні досліди над Україною може вважати безцільними й недоладними тільки той, що розуміє землезнання взагалі, а політичну ґеоґрафію на старий лад Штейна, Ваппеуса, Кльедена і т. и., або й деяких теперішніх російських ґеоґрафів. Та цей перестарілий погляд пішов уже давненько на антикварний склад ґеоґрафічної тарабарщини. Капітальні праці Рацеля, Кірхгоффа й и.[1] доказали на-
- ↑ F. Ratzel. Der Staat und sein Boden geographisch betrachtet („Abhandlungen der Kgl. Sächs. Gesellschaft der Wissenschaften.“ Phil. hist. Kl., 1896). — Politische Geographie. I. Auflage. München-Leipzig, 1897. II. Auflage. München-Berlin, 1903. — A. Kirchhoff. Darwinismus, angewandt auf Völker und Staaten etc., Mensch und Erde. Leipzig, 1901. — Vidal de la Blache. La géographie politique etc. („Annales de géographie“, 1898). G. von Mayer. Der
