Кінчу, полишаючи все инше (а цього дуже багато) майбутньому українському Плютархові. Мені здається, що одна з головних амбіцій Петлюри — стати історичною фіґурою. Добився він цього? Без сумніву. Будучий історик України не зможе перейти мовчки коло цієї постаті. Питання в цьому тілько, чи вона буде позитивна, чи неґативна. Це проблєма дуже серіозна. Не для особи Петлюри й не ізза неї. Тут — бути чи не бути українській нації?
Як сказано, „головний отаман УНР“ — це певний тип сучасного українського інтеліґента. Коли цей тип удержиться у нас на далі, то Петлюра стане між національними героями нашої історії, таким як: Кормильчичі, Болоховці, Пушкарі, Ханенки, Гонти, Довбуші, Махни і т. ин., та разом із цим не буде української нації. Щоб вона була, чи радше — щоб вона витворилася, жила і розвивалася, задля цього тип Петлюрівця мусить зникнути із нашого громадянства; мусить повстати новий тип українського інтеліґента, антитеза Петлюрівця — тип, який набуде всі ці прикмети і цінности, якими дотеперішній відріжняється від представників справжніх культурних народів.
