Протягом моєї участи в редакції „Українського Слова“, з жовтня 1921 по март 1922, появилося у тому часописі біля сімох десятків більших причинків на сучасні політичні теми, зразу переважно українські, згодом міжнародні. Звичайно, більшість їх мала т. ск. злободенний характер, одначе доволі було й таких, які виходячи з подій дня спинялися на означених типових проявах сучасного нам національного і міжнароднього життя, та які без коментарів можуть бути читані ще довший час. Оце зпоміж цих останніх я вибрав 16 статтей і, не зміняючи їх основи і змісту, подаю щераз українському громадянству під увагу.
Чому я для цеї збірки вибрав такий а не инший матеріял, це не важно, зате я обовязаний, здається, сказати тут кілька слів про один тон, який всупереч мойому бажанню дзвенить мало не в усіх статтях і який уже в самому наголовку знайшов свій вислів, — тон песимізму.
Господи, якто хотілось би мені бути бадьорим оптимістом і, як колись бувало, ударяти в струну політичної самопевности, громадської непомильности і неминучости близької перемоги! Та щож, продовж вісьмох років наш національно-політичний світогляд потерпів стілько важких ударів, стілько його основ виявилося повітряними привидами, „доґми“ мріями і надії самодурством, що мені годі скривати це як від самого себе так і від громадянства. Бо, на мій погляд, самопізнання і само-
