доґм національної політики кожного народу; та разом із цим, уважний читач не може не відчути, що у формі, чи радше методі, в якій ця правда висказана, щось не зовсім до ладу… Що саме? Викресліть із поданої в горі тези два слова: „теперішній“ із першої думки, та „особисті“ із другої, а побачите, що теза висловлена далеко ясніше і бездоганніше. Вона говорить, що у критичних моментах національного життя, коли у грі доля всього народу, ціле свідоме й політично зріле громадянство повинно стати за своїм урядом, хоч би він багатьом був не до вподоби, хоч би він помилявся в цьому, чи в тому; що опозиція проти нього не повинна йти так далеко, щоби разом із урядом вивернулася вся національна справа. Саме треті роковини повстання проти Гетьманщини дуже добре надаються, щоб оцю думку освітити ярко із історичної перспективи і поставити перед очі українському громадянству, в Україні і на чужині сущому: одним на кару, иншим на науку… І в цій перспективі як корисно виходить Гетьман Скоропадський, який по свойому упадку станув лояльно осторонь та ні словом, ні ділом не вчинив нічого, щоби могло утруднювати державне завдання тих, які оголосили себе кращими від нього.
Віримо що й автор наведених на вступі фраз думав так само; одначе скла-
