Клемансо, Лойд-Джорджа і Вільсона; що на суд будуть покликані ще й инші держави окрім Німеччини та її б. союзників, ще й инші особи окрім Вільгельма II., між ними й такі, які тепер ще накладають на себе ризи жреців історичної справедливости.
Оголошені досі передвоєнні документи з німецьких, австрійських, російських і бельґійських державних архівів оправдують уповні таке поширення процесу; одинока перепона в напрямі закінчення слідства покищо у тому, що французькі, бритійські, італійські і сербські архіви все ще закриті… Що в цих місцях ховається дещо сензаційне, про це вже не може бути сумніву. Не даром у самій же Франції почався минулого року рух у тому напрямі, щоб висвітлити ролю б. президента держави Р. Поенкаре в ґенезі війни, та вже сьогодні довів до того, що він щораз більше пересувається з лави прокуратора на лаву обжалованих.
Сильвестровий номер Berliner Tageblatt-у приніс „довшу передовицю ред. Т. Вольфа п. н. „Афера Поенкаре“, кілька документів. Донесення російського посла у Парижі, Ізвольського, з рр. 1912—1914, яка збільшує дуже сильно
