взагалі відвага бути непопулярним — а матимемо психолоґічний підклад тої моральної самоти, в якій він провів мало не весь свій вік і яка перейшла згодом й у фізичну відчуженість від людей. Та не про відносини Куліша до поодиноких людей хочемо тут говорити, а до всього українського колективу або ще краще: до української національної ідеї.
Критики Куліша (я сам належав колись до них) закидають йому, що він у своїх творах, поетичних і наукових, пішов у розріз із головними принципами національних змагань українського народу, в минулому і сучасному, та цим некорисно зрівноважив ті цінности, якими він збогатив національну культуру. Кулішеві „гріхи“ можна зібрати коротко ось як: а) русофіль-
Шкодити історикові можуть самі тілько непомірковані похвали з боку людей, які розвиті менше від самого автора та які, у простоті свойого незнання, захоплюються цим, що розмірно розвитий читач мовчки осуджує. Нема нічого небезпечнішого, для самополіпшування історика як попасти під смак більшости і втішатися однодушним подивом для праць, які оцінити по заслузі може тілько мало хто. З цього моменту, коли праведник увірить у свою святість, він перестає наближатися до ідеалу святости“.
