Перейти до вмісту

Сторінка:Стороженко Олекса. Дорош і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/13

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Схиливши голову козак,
На розпутті стояв,
З своїм серцем неборак
Таку думку гадав:
»Один, як билина в полі,
Чахну, загибаю,
Не по своїй волі
Талану шукаю.
Нема нені, нема тата,
Нема сестри, нема брата,
 Нема жінки,
 Нема тітки,
 Нема волі,
 Нема долі…
Моя ж хатина —
В сирій землі домовина!«
А серце йому в одвіт
Такий дає привіт:
»Не журися, козаче,
Забудь своє горе,
Оглянься, небораче,
На білий світ-море!
Твоя мати — твоя воля;
 Батько твій —
 Степ сивий;
Сестра твоя — твоя доля;
Брати твої — два пистоля!
Гостра шабля — твоя жінка
Яничарка — твоя тітка,
 А хатина —
 Світ без тина,
 Козацька перина!
Мати-воля тебе знарядить,
Батько-степ тебе направить,
Сестра-доля не покине,

12