— Коли б так! — каже чорт, — то нічого було б й казати; а то хочби і в цій корчмі, що біля вас… Чи ви знаєте, добродію, хто там шинкує?…
— Казали — якийсь жид, — каже запорожець.
— Який вам жид! — відказав чорт зареготавшись: — наш таки чорт, та ще й з Києва відьми налітають.
— Глянь! — каже запорожець: — не знав я цього, а то пішов би подивитися!… А ти ж, чорте, — питає, — що там робиш?
— Що я роблю?… Танцюю, — каже чорт, — сьогодні важний задамо бенкет, і музика таки наша, пекольна буде, а вже які відьми з Києва назлітаються, навіки гарні! Приходьте, добродію, до нас, побачите, як я буду танцювати гопака і гоцака!
— Пішов би, — відказав запорожець, — так нікому ж мене провести, старий вже збіса став…
— Я ж вас проведу, — каже чорт, — разом і підемо.
— Добре! — каже запорожець: — побачимо, як там у вас, у чортів, люди бенкетують.
Виголився запорожець, вдягнув червоний жупан з вильотами, що пообшивані брузументами, обувсь у чоботи сапяньці, підперезався шалевим поясом, причепив шаблюку, і вусів не забув наваксити, та взявши чорта з хвіст, і пішов у корчму. Як зблизилися до корчми, приглядається запорожець, аж перед ним не чорт уже, а парубок у чорному кобеняку, підперезаний червоним поясом, в смушевій шапці; і вже тримає його не за хвіст, а за кобеняк.
Увійшов запорожець у корчму, дивиться — народу повнісінько, як у церкві; по всіх ліхтарях позасвічувані свічки: дарма, що шабашові, а па-
31
