— Та й змерз же! — каже чорт, — такий мороз, що аж очи злипаються! Будьте ласкаві, добродію, пустіть погрітися.
— Грійся, вражий сину, — каже запорожець, поскубнувши тихенько за вухо чорта.
— Спасибі вам, добродію, — каже чорт, — за вашу ласку. — Та й сів біля грубки.
— Відкіля це, — спитав запорожець, — нечиста мати тебе принесла?
— Здалека, — каже чорт, — аж з того краю світа!
— Що ж ти там робив? — спитав старий.
— Звісно що, — каже чорт, — іскушав людей. Що ж нам, чортам, більше й робити…
— І не обридне вам, — каже запорожець, — чорти-батька-зна чого блукати по світу! Пора б вже вам і вгамуватися…
— Е, добродію, — каже чорт, збіднившись, — не наша сила, й не наша й воля: — і в нас є старшина, сиріч начальство… треба, бачите, слухати; скачи, враже, як пан каже. А то який би його біс оттак і по світі товкся! Подивіться лишень на мене: гасаючи, всі кіхтики на лапках попритирав, і шерсть на боках повилазила!… Та ще, коли б ви знали, що вони вигадують тамечки у пеклі: понастроювали скрізь тих шинків, корчм, запроваджають бенкети, ігрища, гоцаки, тропаки, гопаки!…
— Не велика ще біда, — каже запорожець, — з тих шинків, корчм і ігрищів: прийде чоловік у шинок, випє на здоровя чарку горілки, зїсть оселедець, другий: зберуться на празник або в неділю парубки та дівчата, погуляють собі, потанцюють, а деякі спаруються і одружаться…
30
