як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся: й урожай у його лучший, як у других, і коров нема ялових. Накупили волів і послали кілька фір у Крим за сіллю, на Дін за рибою, построїли шинок із лавкою та й годують скриню карбованцями, як свиню горохом. Кругом у сусідів талій давить скотину, а у Павлуся, як на сміх, хочби один тобі віл здох.
Раз наймит піймав у садочку ройка, так з того одного розроїлось колодок з трицять. Наймичка доглядала Павлуся, як рідна мати: і годує його, і голову йому змиє, і розчеше, і одягає й роздягає, і стеле так йому у вічи й дивиться, думку його відгадує, бо Павлусь за ввесь день і пари з рота не пустить; хочби часом і слово хотів вимовити. Тільки йому й робити, що цілісінький день їсть (а лопав здорово) та спить. Було прокинеться вранці — зараз наймичка і ставить перед його душею жарену курку, або качку, або повнісіньку макітру вареників зі сметаною; їсть неборак, аж за ухами лящить. Не вспіла наймичка його утерти, а він уже й уклався спати. Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає, і знову куняє; коли зимою, то знов у просо, а коли літом, то вийде у садок, ляже під грушею, а часом, глянувши угору, трошки й розсердиться: »Бісові груші! — пробубонить. — Які спілі, і над самісіньшою головою висять, а ні одна не впаде у рот.« І щоб то дриґонути ногою та штовхнути об цівку! то і посипались би, так, кажу, йому важко і поворухнутись. Лежить, лежить, та й засне. Пополуднує з і знову йде у комору спати, і спить уже аж до заходу сонця. Розбудить його наймичка вечеряти, нагодує, здійме свитину, чоботи, покладе на перину, а він тільки
52
