Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/109

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 99 —


 В чистім полі, в чистім полі,
 В чистім полі обїзжає».

— «Іди, сину, іди, сину,
Іди, сину, пріч від мене!
Нехай тебе, нехай тебе,
Нехай тебе Турчин візьме!»

 — «Мене, мати, мене, мати,
 Мене мати, Турчин знає:
 Сріблом-злотом, сріблом-злотом,
 Сріблом-злотом наділяє».

— «Іди, сину, іди, сину,
Іди, сину, пріч від мене!
Нехай тебе, нехай тебе,
Нехай тебе Ляхи візьмуть!»

 — «Мене, мати, мене мати,
 Мене мати, Ляхи знають:
 Медом вином, медом-вином,
 Медом-вином напувають».

— «Іди, сину, іди сину,
Іди сину пріч від мене!
Нехай тебе, нехай тебе,
Нехай тебе Москаль візьме!»

 — «Мене, мати, мене, мати,
 Мене, мати Москаль знає:
 Жить до себе, жить до себе, —
 Давно уже підмовляє!..»

 
СОНЦЕ НИЗЕНЬКО.
 

Сонце низенько,
Вечір близенько —
Спішу до тебе,
Лечу до тебе,
Мов серденько!

 Ти обіцялась
 Мене вік любити.
 Ні з ким не знаться
 І всіх цураться,
 А для мене жити!

7*