Серденько моє!
Колись ми двоє
Любились вірно,
Чесно, примірно
І жили в покої.
Ой, як я прийду,
Тебе не застану, —
Згорну я рученьки,
Згорну я біленькі,
Тай не жив стану!..
У сусіда хата біла,
У сусіда жінка мила;
А у мене ні хатинки,
Нема щастя, нема жінки.
За сусідом молодиці,
За сусідом і вдовиці,
І дівчата поглядають, —
Всі сусіда полюбляють.
Сусід раньше мене сіє, —
У сусіда зеленіє:
А у мене не орано
І нічого не сіяно.
Всі сусіда вихваляють.
Всі сусіда поважають;
А я марно часи трачу,
Один в світі тільки плачу…
Та йшов козак з Дону, та з Дону до дому,
Та з Дону до дому, та й сів над водою,
Та й сів над водою, проклинає долю:
Ой, долеж моя, доле, долеж моя злая!
Доле моя злая, чом ти не такая,
Чом ти не такая, як доля чужая?
Другим даєш лишне, менеж обіжаєш!..
