Перейти до вмісту

Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/110

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 100 —


Серденько моє!
Колись ми двоє
Любились вірно,
Чесно, примірно
І жили в покої.

 Ой, як я прийду,
 Тебе не застану, —
 Згорну я рученьки,
 Згорну я біленькі,
 Тай не жив стану!..

 
У СУСІДА ХАТА БІЛА.
 

У сусіда хата біла,
У сусіда жінка мила;
А у мене ні хатинки,
Нема щастя, нема жінки.
 За сусідом молодиці,
 За сусідом і вдовиці,
 І дівчата поглядають, —
 Всі сусіда полюбляють.
Сусід раньше мене сіє, —
У сусіда зеленіє:
А у мене не орано
І нічого не сіяно.
 Всі сусіда вихваляють.
 Всі сусіда поважають;
 А я марно часи трачу,
 Один в світі тільки плачу…

 
ТА ЙШОВ КОЗАК З ДОНУ.
 

Та йшов козак з Дону, та з Дону до дому,
Та з Дону до дому, та й сів над водою,
Та й сів над водою, проклинає долю:
Ой, долеж моя, доле, долеж моя злая!
Доле моя злая, чом ти не такая,
Чом ти не такая, як доля чужая?
Другим даєш лишне, менеж обіжаєш!..