Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/143

— 133 —

В неволі плачучи умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину,
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
І не помяне батько з сином,
Не скаже синові: «Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись»!

 Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві і в огні
її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені!

 

---

 

ДУМИ МОЇ.

 

Шевченко і герої його творів.

Думи мої, думи мої!
Ви мої єдині!
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині!
Прилітайте, сизокрилі
Мої голубята,
Із-за Дніпра широкого
У степ погуляти
З Киргизами убогими!
Вони вже убогі,
Уже голі, та на волі
Ще моляться Богу.
Прилітайтеж, мої любі!
Тихими речами
Привітаю вас, як діток,
І заплачу з вами.

 

---